Міфи про уроки читання

Зразу ж хочу зазначити, що всі нижче вказані техніки мають право на життя, але в трохи іншому контексті та з іншою метою.

Міф 1: Спочатку читаємо текст, потім дивимося на завдання.

Уявімо я дам вам опис екскурсійної програми і попрошу його просто прочитати, так і скажу “Прочитайте цей текст”. А коли ви прочитаєте, то попрошу його відкласти і почну задавати питання “Що входить в оплату? Де будете ночувати? На який день будете в тому чи іншому місці?” Як думаєте, за якої умови зможете відповісти? Тільки якщо інформація якимось чином збереглася у вашій пам'яті. А отже таким чином я перевіряю вашу пам’ять, та аж ніяк не навички читання.

Давайте подивимося на читання з точки зору реального життя: ми беремо текст у руки вже маючи певну мету: або для пошуку інформації (і такою метою на уроках читання є завдання до тексту), або для задоволення (і тоді ми вже точно не намагаємося запам'ятати усі деталі).
 

Міф 2: На уроці діти повинні читати тексти вголос.

І зразу ж питання: де в реальному житті ви читаєте вголос? Мабуть, тільки казки та оповідання власним дітям та онукам.

Читання вголос ланцюжком забирає на уроці купу часу і є неефективним, адже, прочитавши свій рядок, далі учень починає займатися власними справами, а ніяк не продовжує слідкувати за текстом.

А ще ось вам історія з власного життя: я багато років зустрічала слово ‘crochet’ тільки у письмовій формі. Я знала його значення, як воно пишеться, але от ніколи не вимовляла і не чула. Мого знання про це слово було достатньо аби чудово розуміти текст, де воно з’являється. А попросили б ви мене цей текст прочитати - і все, помилка. 

До чого я це веду? А до того, що виправивши мою вимову, ви б перетворили роботу з текстом на роботу зі словами, тобто урок читання на урок лексики. І так, слова нам потрібні, і дуже правильно розглядати їх у контексті, але тоді визначіться з пріоритетами: ми зараз займаємося розвитком навичок читання чи вчимо нові слова?

Якщо ж ви розглядаєте читання вголос як роботу з вимовою, дикцією, інтонуванням, то ось це “ланцюжком, по реченню” теж не допоможе. Для цього потрібно звертати увагу учнів на наголошені слова, на особливості зв'язного мовлення, а потім дрілити (тобто повторювати за вчителем) і дрілити.
 

Міф 3: Учні повинні розуміти значення кожного слова в тексті.

Однією з навичок читання є вміння здогадатися про значення слова з контексту. 

І знову історія з життя: в книзі Кадзуо Ішігуро “Клара та Сонце” автор часто використовує слово ‘oblong’, яке в перекладі означає “предмет продовгуватої форми, або прямокутник, у якого дві сторони значно довші за інші”. В одному місці К. Ішігуро пише  “…the Mother had risen and gone out, her oblong held to her ear”, і зразу стає зрозуміло, що мова йде про мобільний телефон. Отже, в даному випадку знання значення слова аж ніяк не допомагає, зрозуміти можна тільки з контексту. І саме цьому ми повинні вчити наших учнів.

Ще певну частину незнайомих слів можна спокійно проігнорувати (за умови, що вони не заважають загальному розумінню тексту та виконанню завдань) і це учні теж повинні вміти робити.

Міф 4: Учні повинні перекладати тексти рідною мовою.

Мета ваших уроків - навчити учнів володіти англійською чи зробити з них професійних перекладачів? Ну і знову повертаємося до застосування навички перекладання текстів у реальному житті, як часто ви таким займаєтеся?

Правильно побудовані завдання продемонструють чи зрозумів учень зміст тексту без залучення перекладу. 

Більш того, попередня історія з ‘oblong’ демонструє, що переклад далеко не завжди допомагає.

Переклад може бути доцільним, коли хочеться звернути увагу на певні художні прийоми автора, цікаві граматичні конструкції, або продемонструвати суттєву різницю в способі вираження думки англійською та рідною. Але для цього зовсім не потрібно перекладати весь текст.